Архів

Друк

Проблема не в заїканні, а в «комплексах» суспільства

Майже кожен із нас у своєму житті спілкувався з людьми із заїканням. Хочу запитати: «А що ви відчували під час спілкування з такою людиною?». Впевнена, що відкритих та щирих відповідей буде дуже малий відсоток. Хочете заперечити, та будь ласка. Але щирі відповіді дорослих простежуються на поведінці дітей.

Дуже часто діти, у яких є заїкання, страждають на «комплекси неповноцінності», у них формується відгородженість, сором’язливість, невпевненість у собі, агресія тощо. Звідки беруться ці «комплекси»?

По-перше, від самих батьків, які роблять акценти на тому, що в їх дитини щось не так. По-друге, а чим батьки дитини в своєму сприйнятті відрізняються від інших? Тобто, інші батьки теж сприймають особливість мовлення з заїканням, як щось не нормальне. Це передається дітям, які приходять у клас і проявляють неприязнь до дитини із заїканням. Я не кажу про те, що дорослі говорять про таку дитину щось погане. Я кажу про фрази, чи поведінку дорослих, яка спонукає до знущань над такими дітьми. Наприклад: дівчинка приходить зі школи і розповідає про подружку, яка принесла в клас ляльку, якої в неї не має. Мама дівчинки уточнює, яка саме дівчинка принесла ту ляльку (замість того, щоб поцікавитись, що то була за лялька, та чому вона сподобалась їй). Дитина пояснює і тут фраза матері: «А…це та, що заїкається?», або «А….Це Яна-заїка!?». В цій фразі без всяких коментарів простежується приниження дівчинки із заїканням. Наслідки такого коментаря дорослої жінки дуже передбачувані: її донька прийде до школи і почне принижувати дівчинку, яка заїкається, всіма можливими методами – обзиванням, образами, штовханням, підбурюванням проти неї інших. Але хочу акцентувати увагу на іншому: доросла людина замість того, щоб вникнути в бажання та почуття своєї дитини, взяти відповідальність за це, перекладає увагу дитини зовсім на інше. Зрозуміти свою доньку із своїми інтересами, бажаннями та обговорити можливості придбання такої ляльки, або навпаки, перепони, що заважають, – на це потрібно час, розуміння почуттів та участь в інтересах своєї дитини. А це потребує зусиль, знань, мудрості і, насамперед, любові до себе. Це дуже складно… А тому найкоротший шлях – це принизити того, хто «осмілився» бути кращим за своє дитя, чи приніс до школи, щось таке, чого немає в нього.

І це тільки один із прикладів відношення до таких людей та використання їх особливостей в ситуаціях уникнення своєї відповідальності.

Отже, стає питання: так більша проблема у тих, хто має заїкання, чи у тих, хто не вміє поважати себе і розуміти почуття та інтереси своєї дитини?

Про саме заїкання та його причини навіть не буду розповсюджуватися. Про це багато пишуть, розповідають. А ті, хто має таку особливість знають, що потрібен комплексний підхід, особливо до дитини – участь лікаря, психолога, логопеда і самих батьків. Але поки кожен із дорослих не візьме на себе відповідальність за почуття та інтереси своїх дітей, поки не зрозуміє, щодо різних проявів потрібно відноситись як до особливостей, а не як до неповноцінності, поки кожна доросла людина не навчиться поважати себе та не навчить цьому своїх дітей, це залишатиметься проблемою тих, хто має заїкання чи інші особливості розвитку.

І ще один момент, на який не звернути уваги неможливо. Багато чого у сприйнятті та повазі один до одного залежить не тільки від батьків, а й від педагогів, особливо від вчителів молодших класів. Не раз спостерігала за тим, як дітей із заїканням роблять «ізгоями» в початкових класах. А скарги батьків на реакції педагогів, в даному питанні, нескінченні. Вибачте за різкість, але ніяка реформа в освіті не зможе змінити педагога-спеціаліста, який не вміє виховувати гуманність, бажання допомагати та підтримувати один одного, який реагує байдужістю на приниження дітей з особливостями розвитку чи мовлення. І починати потрібно з саморозвитку, самовдосконалення. Дітей можна навчити тому, що вмієш сам.

Шановні дорослі! Бажаю вам поважати себе, любити своїх дітей і відноситись до тих, хто чимось відрізняється від інших, як до самого себе!

Людмила Верменич, практичний психолог Кременчуцької міської дитячої лікарні

Схожі матеріали:

Поділіться з друзями:   

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Останні новини