Архів

Друк

19 грудня православні вшановують Святого Миколая, відомого багатьма чудесами

19 грудня Православна Церква вшановує пам'ять Святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійського чудотворця – великого святителя Церкви Христової.

«Величаємо, величаємо Тебе,

Святителю отче наш Миколаю,

і шануємо святу пам'ять Твою…»

З поміж великих святих угодників Божих святитель Миколай Чудотворець користується особливою любов`ю нашого народу. Чудотворця знають і шанують Схід і Захід, усі християни і навіть мусульмани.

Слід зауважити, що доказів про життя Святого Миколая збереглося мало. Одними з джерел є перекази Святого Андрія Критського (VII ст.) та монаха-студита Івана з Константинополя (V ст.). Згідно різних переказів святий Миколай народився 270—286 рр. у грецькому місті-колонії Патара у провінції Лікія (Мала Азія), на той час це був еллінистичний регіон. Народився св. Миколай у родині Феофана і Нонни, людей благородних і заможних, які вирізнялися добропорядністю й милосердям до бідних. Довго його батьки не мали дітей, та як нагороду за їхнє благочестя Господь подарував їм сина. Народився святий Миколай у важкий час, коли в усій Римській імперії переслідували і вбивали християн. Змалку святий Миколай був дуже релігійним та вирішив присвятити своє життя богослужінню. Достеменно відомо, що будучи вченим юнаком, Миколай переселяється до Мири, де вдень він не виходив з храму, а вночі молився і читав книги. Дядько його, єпископ Патарський Миколай, радіючи духовним успіхам і високому благочестю племінника звів Миколая в сан священика, зробивши його своїм помічником і доручивши йому говорити повчання пастві. Служивши Господу, хлопець горів духом, а досвідченістю в питаннях віри був подібний до старця, чим викликав здивування і глибоку повагу віруючих. Пресвітер Миколай проявляв велике милосердя до пастви, приходивши на допомогу тим, хто страждає. Під час паломництва по святих місцях за дорученням єпископа-дядька св. Миколай дбайливо управляє єпархією. У цей час він втрачає своїх батьків. Одержавши після них великий спадок, він віддає його на справи благодійні і милосердні, звершивши при цьому багато подвигів.

Роки ранньої душпастирської діяльності Миколая приходять на час сумісного правління двох римських імператорів Діоклетіана (правління 284—305) та Максиміана (правління 286—305), що й дозволяє приблизно оцінити вік Миколая. У 303 р. Діоклетіан виголошує право на переслідування християн. Після зречення обох імераторів 1 травня 305 р. політика по відношенню до християн у двох частинах імперії була різною. В той час як у західній частині імператор Констанцій Хлор (правління 305—306) не допускає до кривавого переслідування християн, у східній частині імператор Галерій (правління 305—311) продовжує політику Діоклетіана аж до кінця свого правління і відмінив це рішення лише помираючи. Цей час з 303 по 311 рр. був найдовшим періодом переслідування християн у Римськїй імперії. Після смерті Галерія його наступник та одночасний з ним правитель Ліциній (правління 307—324) був терпимим до християнства. В результаті чого зростає чисельність послідовників християнської віри, а разом з цим і кількість єпископів, котрі керували громадою віруючих, мали значний соціальний та політичний вплив, а також багатства. Нерідко вони очолювали відповідні міста.

Якось св. Миколай вирішив поклонитися місцям, освяченим і позначеним чудесами Ісуса Христа. Відвідавши Єрусалим, Чудотворець вирішив не повертатися додому, а піти у пустелю і присвятити себе служінню Божому постом, неспанням і молитвою. Та Бог таємним одкровенням утримав св. Миколая від такого наміру і звелів повернутися на батьківщину до людей, аби в ньому прославилося ім`я Господнє. Зрозумівши свою місію, св. Миколай прибуває до Мір, головного міста Лікії, де його ніхто не знав. Після смерті мірського архієпископа по волі Божій св. Миколая возвели в сан єпископа. Але перед цією подією Миколай мав чудесне видіння: в ночі йому явився Спаситель і вручив святе Євангеліє, оздоблене золотом і коштовним камінням, а Божа Мати поклала на нього єпископський омофор. Св. Миколай для пастви був прикладом християнського життя, двері його дому були відчинені для всіх.

Св. Андрій Критський та монах Іван зі студитського монастиря (Константинополь) стверджують, що він брав участь у Першому Вселенському Соборі 325 р. у Нікеї, під час якого вдарив по щоці свого опонента пресвітера Арія. Через що був заарештований, але до закінчення собору звільнений та оправданий. Серед підписів «символу віри» його ім'я не значиться, проте список збережено не повністю.

Повернувшись до своєї єпархії, святитель приніс їй мир і благословення, сіючи слово Істини, припиняючи в самому корені суєтне мудрування, викриваючи закоренілих єретиків і лікуючи занепалих та тих, що ухилились через незнання. Він був воістину Світло Мирру та Сіль Землі, бо житіє його було світлом і слово його було розчинено солею премудрості.

Ще за життя святитель робив багато чудес. З них найбільшу славу святитель здобув за позбавлення від смерті трьох чоловіків, неправедно засуджених користолюбним градоначальником. Святитель сміливо підійшов до ката й затримав його меч, вже занесений над головами засуджених. Градоначальник, викритий святителем Миколаєм у неправді, розкаявся і просив його про прощення. При цьому були присутні три воєначальники, послані імператором Костянтином у Фрігію. Вони ще не підозрювали, що їм незабаром також доведеться шукати заступництва у святителя Миколая, оскільки на них було зведено наклеп перед імператором і їх осудили на смерть. З'явившись у сні рівноапостольному Костянтину, святитель Миколай закликав його відпустити неправедно засуджених на смерть воєначальників, які перебуваючи у в'язниці, молитовно закликали на допомогу святителя. Багато інших чудес зробив він, довгі роки борючись у своєму служінні. За молитвами святителя місто Мирра було врятовано від тяжкого голоду. З'явившись у сні одному італійському купцю і залишивши йому в заставу три золоті монети, які той знайшов у своїй руці, прокинувшись вранці, святий Миколай попросив його прийти в місто Мирру та продати там жито.

Не раз рятував святитель потопаючих у морі, виводив з полону і ув'язнення у в'язницях. До глибокої старості сподобив Господь дожити Свого великого Угодника. Але настав час, коли і він повинен був віддати загальний борг людського єства. Після нетривалої хвороби він мирно помер у грудні 342 року. Чесні його мощі зберігалися нетлінними в місцевій кафедральній церкві та виділяли цілюще миро, від якого багато хто одержував зцілення. У 1087 році мощі його були перенесені до італійського міста Бар, де спочивають і понині (22 травня). У місті Мирра (сьогодні це Демре), на подвір'ї церкви, де служив колись Святитель Миколай, встановлено пам'ятник, де він зображений обступленим дітьми.

В Україні з давніх-давен відзначали свято Миколая з особливим шануванням. Напередодні 19 грудня хлопці, один з яких був переодягнений Миколаєм, обходили двори з піснею «Ой хто, хто Миколая любить!» і раздавали подарунки дітям: цукерки, фрукти, горіхи тощо, а неслухняним, таких в Україні геть мало, залишали коротку та тонку різку, як перестрогу на майбутнє.

Віруючі вшановують святого і приходять до нього з молитвою. Святитель Миколай завжди був з нашим народом, він постійно присутній серед нас і допомагає нам у справі спасіння, він завжди поспішає на допомогу до тих, хто його кличе. Він молить Бога про всіх людей, щоб Господь освятив нас істиною Своєю, аби за його прикладом ми ввійшли в радість Господа Нашого.

Протоієрей Василій Фазан

Теги:

Схожі матеріали:

Поділіться з друзями:   

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Останні новини