Архів

Друк

Національний архів українського гончарства в системі наукових пошуків українських керамологів

Результатом активної збиральницької діяльності Музею гончарства в Опішному стало заснування 1993 року структурного підрозділу – Національного архіву українського гончарства, основне завдання якого пошук, збирання та збереження писемних документів, пов’язаних з історією гончарства, з метою застосування відвідувачами ретроспективної інформації.

Спеціалізація архіву: формування персональних фондів дослідників (Юрія Лащука, Катерини Матейко, Ірини Сакович, Олександра Тищенка, Марії Кривчанської, Бориса Лисіна, Леоніда Сморжа, Івана Зарецького), майстрів-гончарів (Олександри Селюченко, Трохима Демченка, Надії та Валерія Протор’євих, Василя Омеляненка) та художників-керамістів (Сергія Радька, Світлани Пасічної, Володимира Онищенка, Василя Гудака); пошук та збереження періодичних публікацій, документів організацій, пов’язаних з гончарством; пошук та збереження аудіовізуальних матеріалів (негативів, слайдів, фотографій, кінофільмів, відеофільмів, звукових записів), що висвітлюють історію гончарства, виробництва, форм та орнаментики гончарних виробів, традиційний побут гончарів. Станом на 2017 рік налічується понад 15 тисяч одиниць збереження вищезгаданих матеріалів.

Розпочати хочу з видатного українського керамолога, доктора мистецтвознавства, професора Юрія Лащука. Цей фонд містить інформацію про наукову та педагогічну діяльність дослідника, матеріали зарубіжних музеїв та архівів, неопубліковані рукописи, збірку негативів, матеріали регіональних польових обстежень, листування з окремими особами, зокрема Петром Ганжею, Володимиром Данилейком, Євгенією Спаською, Віталієм Ханком, Олександром Пошивайлом, листування з вченими різних країн Азії та Європи.

Юрій Лащук свого часу провів масштабну експедицію 24 областями України в пошуках відомостей про види народного мистецтва, особливу увагу звертаючи на кераміку. Як результат – зібрано матеріали регіональних польових обстежень. Кожен регіон представлено ілюстраціями (фотографіями) й докладним описом дослідника, виписками з архівів і літературних джерел. Ця інформація унікальна, оскільки дає можливість атрибутувати фахово кераміку певної території й сформувати уявлення про неї. Цей фонд слугує прикладом для інших дослідників. Учений за життя впорядкував і систематизував свої матеріали й підготував до них бібліографічний покажчик.

Гордістю архіву є матеріали, пов’язані з професійною діяльністю видатного українського вченого в галузі технічної керамології – академіка Бориса Лисіна. Його праці щодо розвитку фарфоро-фаянсової й силікатної промисловості дали можливість значно підвищити продуктивність новітніх підприємств і зменшити собівартість їхньої продукції. Цьому сприяли й дослідження глин України, проведені вченим. Фонд дослідника представлений фотографіями, матеріалами науково-педагогічної діяльності.

В Архіві зберігається фонд відомого керамолога й мистецтвознавця, професора Олександра Тищенка, який вивчав давньоруське та пізньосередньовічне мистецтво, передусім технологію виготовлення кераміки. У його характеристиці, виданій Кафедрою теорії та історії мистецтв Київського державного художнього інституту, зазначено: «Крупнейший на Украине специалист в области теории и истории декоративно-прикладного искусства, он является одним из авторов 6-томной истории украинского искусства». Фонд містить персональні матеріали керамолога, документи про його службову діяльність: конспекти лекцій з технології, рецептуру формувальних мас, полив, ангобів і барвників, чорнові нотатки – матеріали для брошури «Технологія виробництва архітектурної майоліки».

Разом зі звітами про експедиційно-пошукову роботу надходять до архіву цінні документальні матеріали про досліджуваний регіон. 2009 року співробітники Музею-заповідника та Інституту керамології провели керамологічну експедицію до фаянсових, фарфорових, майолікових заводів Вінницької, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Київської, Львівської, Тернопільської, Хмельницької та Чернівецької областей. Метою польових студій було вивчення сучасного стану фарфоро-фаянсового й майолікового виробництва в Україні. Як виявилося, сімнадцять заводів зникли з гончарної мапи нашої держави. Архів поповнився частиною паспортів виробів окремих підприємств, які допомагають ідентифікувати кераміку промислових підприємств.

2011 року вперше за існування до установи передано матеріали декількох родин – славетних Кричевських й Щербаківських. Це й особисті документи членів родин, орнаментальна творчість Василя Кричевського, велика кількість фотографій, епістолярна спадщина, праці Вадима та Данила Щербаківських.

Хочеться відмітити фонд гончаря, педагога й керівника – Трохима Демченка, який містить документи й матеріали персонального характеру, відомості про громадську й творчу діяльність, книгу спогадів мистця, історію Опішненського заводу «Художній керамік» (в основу лягли архівні матеріали й спогади старожилів), складену Григорієм Максимовичем, ескізи орнаментів та робіт, фото глиняних виробів Опішненської керамічної кустарно-промислової школи (1925–1932).

Справжнім скарбом є фонд славетної опішненської гончарки, майстрині глиняної іграшки, заслуженого майстра народної творчості України, члена Національної спілки художників України Олександри Селюченко. Він містить документи й матеріали персонального характеру, інформацію про службову, громадську й творчу діяльність, щоденники й записники, ескізи орнаментів, публікації про майстриню. Проаналізувати тогочасний стан гончарства, його проблематику можна, переглядаючи епістолярну спадщину мисткині.

Серед аудіовізуальних матеріалів зберігаються звукові записи інтерв’ю з відомими опішненськими майстрами Іваном Біликом, Параскою Біляк, Михайлом Китришем, Олександрою Селюченко.

Архів містить найбільшу в Україні збірку відеофільмів про гончарні центри України та технологію гончарного виробництва світу. Відзнято лекції докторів історичних наук Валентини Борисенко й Олександра Бобринського, доктора мистецтвознавства Юрія Лащука, інтерв’ю з кандидатом мистецтвознавства Катериною Матейко. Маємо рідкісну зйомку зустрічі з майстринею Олександрою Селюченко.

Зберігаються матеріали про симпозіуми кераміки, конференції, семінари, які відбуваються на базі Музею-гончарства.

В архіві представлено фотографію – стару й сучасну. Стара фотографія зберегла для прийдешніх поколінь образи гончарів, малювальниць, які своєю творчою працею сформували неповторний образ Опішного, творців гончарного мистецтва. На рідкісних фото зафіксовано краєвиди селища, архітектурні пам’ятки, побут, працю та й власне портрети гончарів. На сучасному фото зафіксовано найважливіші моменти з життя Музею-заповідника.

Національний архів українського гончарства – унікальна в Україні інституція, що формує базу документальних даних про видатних українських дослідників гончарства – керамологів.

Оксана Яценко, науковий співробітник
науково-пошукового відділу керамологічних джерел
Поділіться з друзями:   

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Останні новини