Архів

Друк

У Третю неділю після Пасхи Свята Православна Церква молитовно вшановує пам’ять святих жон-мироносиць

Крім дванадцяти і семидесяти учнів за Христом ходили вслід та Йому вірно служили багато жінок, котрі навчалися у Нього вірі та святому життю, допомагали Йому в проповіді про Царство Боже.

Жони-мироносиці отримали таку назву тому, що принесли до гробу Господнього миро для помазання пречистого тіла Його, показали свою велику любов до Господа, були свідками смерті Христа Спасителя й проповідницями Його воскресіння. Ці святі жони, прибувши на місце поховання Христа, знайшли відваленим камінь від гробу, сторожу – яка від страху розбіглася, побачили ангела, який сповістив їм про воскресіння Господа, а потім і Його Самого, Котрий сказав: “Радуйтеся!” , - як оповідає нам святий євангелист Матфей.

Який чудовий образ жон-мироносиць! Вони були з Господом і Спасителем в Галілеї; вони супроводжували Його щоразу, коли Він ішов на Великдень до Єрусалиму, наражаючись на величезні небезпеки; вони служили Йому любов'ю своєю, трудом своїм, і коли в найстрашніший момент земного життя Спасителя, в момент Його страждань, навіть найближчі учні покинули Господа, то мироносиці не злякалися. Спонукувані вірою й любов'ю, вони подолали всякий страх і разом із Пречистою Матір'ю Спасителя стояли біля Хреста, і ніякою силою відірвати їх від цього Хреста було неможливо. І невипадково, що саме їм першим, а не апостолам, явився Воскреслий, невипадково, що саме їм Ангел у гробі виголосив вість про Воскресіння, і вони пішли і сказали апостолам. Вони були першими свідками Воскресіння, і ми знаємо, що, як і апостоли, жони-мироносиці свідчили про Христа Воскреслого навіть до кінця землі, здійснюючи апостольське служіння, служіння проповіді, свідчення про те, що Бог воскресив Сина Свого з мертвих і що через смерть і Воскресіння Господь Ісус Христос визволив світ від влади гріха.

Дивовижним чином цей подвиг жон-мироносиць продовжувався в Церкві, з'являючись особливо зримо тоді, коли наступали гоніння. Усі ми знаємо імена святої великомучениці Єкатерини, святої великомучениці Варвари, святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії. Ці мучениці з сонмом інших мучениць були свідками про Христа Воскреслого, не боячись навіть смерті та страшних мук. Кров'ю своєю вони засвідчили своє спадкоємство з жонами-мироносицями, не злякавшись ні страшних мук, ні утисків, ні гонінь, ні самої смерті. І те ж саме сталося і в нашій країні. Коли пастирів та архіпастирів у великій кількості було ізольовано від суспільства, а багатьох з них віддано на мученицьку смерть — хто залишився в народі і свідчив про Христа Воскреслого? Наші бабусі, наші матері, яких не могла зупинити ніяка могутність атеїстичної держави. Вони не боялися втратити роботу, вони не боялися втратити свої пенсії, вони не боялися втратити чергу на квартиру. Вони хрестили своїх дітей, вони хрестили багатьох. А скільки матерів, сестер і дружин – святих жінок – своїм благочестям і вірою впливали на навколишнє життя і допомагали процвітанню і поширенню віри Христової і Царства Божого на землі. Не створюючи рукотворних храмів, подібно до рівноапостольної цариці Єлени, Ніни або Ольги, вони не в рукотворних храмах, а в душах людських запалювали світильник віри, вселяли страх Божий, цнотливість, справедливість, любов до ближніх, повагу до старших, милосердя до хворих і тих, хто потребує допомоги й співчуття, благоговіння до святині, любов до Церкви і Вітчизни. Згадаймо народний подвиг матерів, дружин, наречених і сестер у роки Великої Вітчизняної війни.

Їх подвиг збережеться на століття в нашій пам'яті, тому що подвигом цим було донесено спадкоємність у збереженні віри православної до нинішніх вільних часів, коли кожен без перешкод може й дитину хрестити, і виховувати її у вірі. Але й зараз добре відомо, що саме наші бабусі й матері допомагають молодому поколінню, принаймні, тим представникам молоді, хто готовий їх чути, не впасти в безодню гріха, не збитися з життєвого шляху. Саме вони, виховуючи своїх дітей і онуків, говорять такі прості слова: «це погано», «так не роби — це гріх». Можливо, вони не завжди можуть пояснити ці слова, але вони не від своєї мудрості черпають, а від великої мудрості, яка зберігається в народному переданні, у церковному переданні, що зберігає для нас цінності християнського світогляду від часів апостолів і навіть до наших днів.

А тому сьогоднішній день — це справді день жінок-християнок, вклонимося всім — і бабусям, і матерям, і сестрам, хто від початку, з найважчих для Церкви нашої часів і аж до цього дня зберігає і зміцнює віру православну. І хочеться разом з виразом вдячності закликати Вас до того, щоб Ви ніколи не сходили з цього шляху, виховували в православній вірі і дітей, і онуків, і прагнули захистити суспільство наше — тими засобами й силами, які є у Вас, — від всякого ураження гріхом, таким небезпечним для життя людини.

Любов – найголовніше почуття, яким живе жінка. Підтримуйте його, чоловіки, не тільки щодо себе, своїх егоїстичних чуттєвих бажань, а надайте цьому почуттю любові вищого змісту, спрямовуйте його до Бога, до високої мети християнської сім’ї – і ви врятуєте людство, оздоровите його духовно. Не забувайте, що, як священик у вівтарі, так мати – священнодіє в душі дитини. Вона своїм серцем животворить цю душу і підносить її. Любіть же своїх жінок і бережіть їх!

Христос Воскрес!   Воістину Воскрес!

Протоієрей Василій Фазан

Поділіться з друзями:   

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Останні новини