Архів



Друк

Коров'ячий сепаратизм

У мого діда було дві корови. Одну звали Красунею, другу - Квіткою.

Якось захотілося білявій Красуні відокремитися від коричневої Квітки, бо тісно в сараї ставало. Ще й до того дід більше трави давав молодій Квітці, а старій Красуні - якісь будяки тверді та й недобрі. Натомість, оводи, мухи, а ввечері комарі багато крові пили зі старої корови. А кров молодої їм, наче була бридкою.

Та й подумала Красуня, що діставатимуть комахи її менше, якщо заживе вона у курятнику чи свинарнику. І молока господар буде менше брати, бо господаркою стане у своїй "республіці".

Взяла ж у ночі та й почала ногами брикати. Сюди-туди вертиться. Хвостом б'є по стінам. Зачіпає балки дерев'яні. Траву підкидає. Мичить. Сопе. Крутиться. Лягає на підлогу і пузом підкопується. Мовчить. Заснула. Мабуть, втомилася...

Настав ранок. Відкрив дід сарай. Як побачив корову, то отетерів. Щось схоже на нечисту силу дивилося на нього. Чорна голова, вимазана у гною, з рогами, і волоссям по всьому тілу (то сіно було), з двома переляканими очима-світляками. Та як зареве. Ой, як! Та й на все село!

Дід помалу-помалу та одступає. Тихенько бере вила біля тачки. І в атаку, як у 41-му. Ура-а-а-а-а...! За Україну! І як розженеться, так прямо в балку втрапить. Бойові вила застрягли у дереві. Потягнув за держално і впав. А за ним і стіни сарая, як храм язичників за часів Самсона, почали падати.

Корови відчули подих вітру незалежності. Рвонули на всі сторони. Красуня - до свинарника, Квітка - на огород врожай збирати. Кукурудзу, буряки їсти.

Дід підвівся на ноги. Перед ним лежав сарай. Руїна. Наче танк проїхав.

Зметикував швидко. Взяв ціпка та й побіг за Квіткою. Спіймав, прив'язав добре ту холєру. Привів у свинарник, де спокійно стояла Красуня (бо таки добилася свого!), та й почепив за кілок.

Довелося коровам жити тепер посеред свиней. Сарай нескоро відбудують.

Сподіваного щастя Красуня так і не дочекалася. До кусючих комарів, набридливих мух, "тихеньких" оводів додалися ще й маленькі комашки, які пролізали скрізь. Замість запашної трави отримала пройняте свинячим запахом сухе сіно. Та мусила їсти. Бо знала, що жила до цього краще. А дід, як доїв її тричі, так і доїть. Бо онуки теж молочко люблять пити.

Дід посміхнувся, вуса підкрутив. Та й каже:

"Була війна, та не з такими маньоврами, як з моїми коровами!"

Ото таке трапилося у нашому селі. Сепараторів для молока не вистачає, а сепаратисти знайдуться.

Остап Свербигуз - Супрунівський (рука власна)
Поділіться з друзями:   

Останні коментарі в блогах

Офіційні блоги

Державна податкова інспекція у м.Полтава

офіційний блог

Полтавське обласне управління лісового та мисливського господарства

офіційний блог

Управління Держпраці у Полтавській області

офіційний блог

Персональні блоги

Василь Фазан

протоієрей храму Вознесіння Господнього м. Полтава УПЦ