Архів



Друк

Право працівника на відпочинок - одне з пріоритетних соціальних прав, закріплених в Конституції України

Право на відпочинок є одним з основоположних прав людини і громадянина.

 

У стаття 24 Загальної декларації прав людини проголошується, що : "Кожна  людина має право на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне  обмеження робочого дня та на оплачувану періодичну відпустку" У національному законодавстві це положення знайшло своє відображення у статті  45 Конституції України  та Законі України "Про відпустки" . Таким  чином, принцип «право на відпочинок» займає суттєве місце у системі принципів сучасного трудового права, а відпустка, у свою чергу, є одним із  значущих способів його реалізації. Вдосконалення правового регулювання  відпусток набуває особливої актуальності на сучасному етапі. Це обумовлено, у  першу чергу, тим, що у даний час спостерігаються певні порушення права  працівника на відпочинок у процесі надання йому відпустки.

Дуже часто виникає ситуація коли працівник бажає піти у відпустку за власний рахунок. Тоді виникає ряд питань як в працівника так і в роботодавця щодо оформлення такої відпустки.

Дане питання законодавчо врегульовано в ст. 45 Конституції України, Кодексі законів про працю України (КзпП) та Законі України «Про відпустки».

Згідно ст. 84 КЗпП: У випадках, передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки», працівнику за його бажанням надається в обов’язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.

За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Таким чином ч.1 ст.84 КЗпП законодавство регулює питання надання відпустки без збереження заробітної плати в обов’язковому порядку, а ч.2 регулює ті обставини при яких необхідно обов’язково дійти згоди з роботодавцем, а роботодавець в свою чергу може відмовити в наданні такої відпустки.

Відповідно до ст. 25 Закону України „Про відпустки” працівнику за його бажанням надається в обов’язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати, зокрема передбачає надання двох видів відпусток без збереження заробітної плати в силу суб’єктивного права, яке належить працівнику за законом.

Власник зобов’язаний надати працівникові відпустку без збереження заробітної плати в таких випадках:

  1. матері або батьку, який виховує дітей без матері ( в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину інваліда, – тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
  2. чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, – тривалістю до 14 календарних днів;
  3. ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” – тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
  4. особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, – тривалістю до 21 календарного дня щорічно;
  5. пенсіонерам за віком та інвалідам 3 групи – тривалістю до 30 календарних днів щорічно;
  6. інвалідам 1 та 2 групи – тривалістю до 60 календарних днів щорічно;
  7. особам, які одружуються, – тривалістю до 10 календарних днів;
  8. працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчерки), братів, сестер – тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; інших рідних – тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад;
  9. працівникам для догляду за хворим рідним по крові або шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, - тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів;
  10. працівникам для завершення санаторно-курортного лікування – тривалістю, визначеною у медичному висновку;
  11. працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади, - тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад;
  12. працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, - тривалістю, необхідною для проїзду до місцезнаходження вищого навчального закладу або закладу науки і назад;
  13. сумісникам – на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи;
  14. ветеранам праці – тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
  15. працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки повністю або частково і одержали за них грошову компенсацією, - тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві до настання шестимісячного терміну безперервної роботи;
  16. працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, протягом четвертого року навчання надається за їх бажанням один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати.

Отримавши відпустку без збереження зарплати за однією з визначених причин, працівник має право отримати її ще раз, пославшись на іншу обумовлену законом обставину. Проте, незважаючи на встановлену тривалість відпустки, її можуть зменшити – у межах дії тих чи інших обставин.

За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати у відповідності до ст. 26 Закону України «Про відпустки» на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

При наданні цієї відпустки обов’язково сторони мають дійти спільної згоди щодо часу та тривалості відпустки, тобто самого бажання працівника тут замало.

Слід зазначити, що з ініціативи роботодавця працівники за спільною згодою, яка підтверджується заявою працівника, теж не можуть перебувати у відпустці без збереження заробітної плати більше ніж 15 календарних днів.

Період відпустки без збереження заробітної плати включається до загального трудового стажу робітника, але не включається до соціального страхового стажу, так як за цей період за такого працівника не сплачується єдиний соціальний внесок у вигляді відрахування з доходу працівника тому що доходи не нараховуються.

Отже, виходячи з вище викладеного можна дійти висновку, що трудове законодавство чітко регулює питання надання та отримання відпусток без збереження заробітної плати, чітко вказує максимальний термін таких відпусток та обмежує тривалість відпустки без збереження заробітної плати за узгодженням сторін до 15 календарних днів.

 

Головний державний інспектор праці                                                    А.Хоменко

Поділіться з друзями:   

Офіційний блог

Управління Держпраці у Полтавській області

 

Начальник - Щербак Сергій Леонідович

 

м. Полтава вул. Пушкіна, 119

e-mail: slnaglad@ukrpost.ua

Тел. (05322) 7-51-66

 

Сайт: http://dpu.gov.ua