Архів



Друк

Роз’яснення щодо поняття та особливості матеріальної відповідальності працівників за трудовим правом (частина 1)

Матеріальна відповідальність працівника – вид юридичної відповідальності, що полягає в обов’язку працівника відшкодовувати в установлених трудовим законодавством порядку і розмірах шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації чи фізичній особі, з якими він уклав трудовий договір (далі - роботодавець), унаслідок невиконання чи неналежного виконання ним без поважних причин своїх трудових обов’язків.

До матеріальної відповідальності, на відміну від дисциплінарної, працівник може бути притягнутий не за будь-яку винну протиправну дію або бездіяльність, а лише за ту, внаслідок якої роботодавцеві заподіяно матеріальної шкоди.

В результаті притягнення до матеріальної відповідальності для працівника настають несприятливі моральні та майнові наслідки.

На притягнення працівника до матеріальної відповідальності право роботодавця зберігається і після того, як трудові відносини припинені, за умови, що шкоди було завдано під час цих відносин. Відповідно до статті 233 КЗпП України роботодавець має право звернутися до суду з приводу стягнення з працівника матеріальної шкоди протягом одного року із дня виявлення заподіяної працівником шкоди. У зазначеній нормі конкретно не вказано, в який період має бути виявлена така шкода. Отже, це дає підставу вважати, що вона може бути виявлена як у період трудових відносин, так і після їх припинення.

Матеріальна відповідальність працівника за трудовим правом має деякі подібні риси з майновою відповідальністю громадян за нормами цивільного права. Відмінність матеріальної відповідальності працівника за трудовим правом полягає насамперед у тому, що трудовим законодавством, зокрема главою ІХ КЗпП, передбачені певні гарантії та пільги при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну роботодавцеві. Це пов’язано з тим, що, на відміну від цивільного законодавства, відповідно до якого сторони майнових відносин перебувають у юридичній рівності і будь-яка з них має право вимагати від іншої повного відшкодування заподіяних збитків, зазвичай у судовому порядку, суб’єкти трудових правовідносин перебувають у нерівному правовому становищі стосовно один одного. Працівник підпорядкований і підконтрольний роботодавцеві.

Гарантії, передбачені трудовим законодавством, не поширюються при покладенні матеріальної відповідальності на осіб, які працюють на підприємствах або у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру, зокрема, договором про надання послуг або договором підряду.

За трудовим законодавством матеріальна відповідальність може бути покладена на будь-якого працівника, з яким укладено трудовий договір. Правові норми інституту матеріальної відповідальності поширюються також на випадки заподіяння шкоди працівниками роботодавцям – фізичним особам, з якими працівники перебувають у трудових відносинах.

Відповідно до частини першої статті 130 КЗпП передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються встановленням відповідальності лише за пряму дійсну шкоду, лише у межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, що така шкода заподіяна роботодавцеві винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Роботодавець вправі притягнути працівника до матеріальної відповідальності за таких умов.

Порушення працівником трудових обов’язків. Трудові обов’язки працівника можуть бути визначені законодавством, колективним договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку, трудовим договором, посадовими інструкціями та іншими актами роботодавця, які встановлюють порядок проведення робіт, вимоги щодо якості виготовленої продукції, виконаної роботи тощо. Частина друга статті 131 і статті 139 КЗпП прямо зобов’язують працівника бережливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір, і вживати заходів для запобігання шкоді. Отже, навіть сам факт невжиття працівником заходів щодо запобігання шкоді може розцінюватися як порушення цим працівником покладених на нього трудових обов’язків, тобто протиправність його діянь.

Існують окремі випадки діяння працівника, унаслідок яких роботодавцеві завдано шкоди, які можуть визначатися правомірними, а отже, працівник не може притягуватися до відповідальності. Зокрема:

1. Якщо працівник знищує матеріальні цінності роботодавця відповідно до своїх безпосередніх функціональних обов’язків або з метою виконання законного наказу чи розпорядження керівника. Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечить чинному законодавству і не пов’язанні з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

2. Якщо працівник відмовився виконувати явно протиправний наказ або розпорядження і внаслідок цього роботодавцеві було завдано матеріальної шкоди. За таких обставин дії працівника вважаються правомірними, тобто він своїх трудових обов’язків не порушував.

3. Якщо працівник завдав шкоди, діючи у стані крайньої необхідності, оскільки дії в такому стані є правомірними.

(продовження буде)

Перший заступник начальника ТДІзПП у Полтавській області
Куць Зоя Степанівна
Поділіться з друзями:   

Офіційний блог

Управління Держпраці у Полтавській області

 

Начальник - Щербак Сергій Леонідович

 

м. Полтава вул. Пушкіна, 119

e-mail: slnaglad@ukrpost.ua

Тел. (05322) 7-51-66

 

Сайт: http://dpu.gov.ua